| Інстинкт гробокопача |
[Май. 4, 2012|12:22 pm] |
Це вже не хуліганство, але чи не гірше. Просто, що відчувається раптом:
Іноді дивно, як до тебе повертаються твої старі навички - якщо навіть раніше ти їх і не мав; або раніше у себе виявляв їх так само несподівано, чи не одноразово, і давно.
Забув, як правильно тримати лопату - воно саме згадалося. Коли з’явилася яма - звідкись знаєш, що треба тепер іти за цим периметром, підрубуючи углиб - ширше; аби void був такою собі скошеною зверху пірамідою. І потім треба трохи розбити ґрунт і по неслухняних боках, і - головне - внизу, перед тим, як його викидати.
І що викидати ґрунт бажано в одному напрямку - бо звідтам доведеться його потім назад накидати. І так, поки тобі всередині не скаже: "Доста!"
А тоді ще звідкись знаєш, як закидати назад, як трамбувати, і як по тому увіткнути вербички - поливши їх по тому із заздалегідь заготовленої (чомусь - чого ти її притарабанив?) пляшки з водою.
Як хочте, сприймайте - але цієї ночі ми поховали істоту, яка ділила із нами наше безумство таки якісь майже два роки. Вона, реально, була супер - і очевидно, крута; у плані характеру я, порівняно з нею, точно маю хіба випасати свині. Викидати на смітник, чи не смішно може бути комусь, ми навіть не думали. У Столиці немає цвинтаря для тварин. Той неофіційний, що є на "Лісовій" - як нам вірно сказали у ветклініці - не ґарантований від, рано чи пізно, бульдозерів. Усі ховають у лісопарковій смузі (у кожного - своїй).
Отак і ховали - посеред темного лісу, під зливою і блискавками. Реальний тобі епос. Ми знаємо, що померла не через інфекцію - і все одно ховалися, ясна річ, від ліхтарів і патрулів (але не комарів і кропиви, само собою).
Бачити технічний процес, і чимало разів - це одне; але робити... Тож поки я ховав нашу Лхасу (так її звали), тимдалі випливало одне питання: звідки я так внутрішньо знаю, як це робити? Як викопувати, підрубати, утрамбовувати? Чи справді гробокопач - це не професія навчених, а інстинкт кожного?
Вибачайте, якщо не в дугу. Хто не у цьому світі - той уже відійшов до іншого. А іншим - пам’ятати про важливе. Насправді, бажаю всім доброго дня! |
|
|
| Українські ЗМІ і окрема подяка посольству Чеської Республіки |
[Янв. 11, 2012|10:34 pm] |
Посольство Чеської Республіки оприлюднило прикметну заяву стосовно надання притулку Олександрові Тимошенку. Особливо потішило таке:
"Журналісти, коментатори та представники деяких офіційних установ в Україні у своїх питаннях та коментарях неточно подають інформацію, що О. Тимошенко отримав в ЧР т.зв. «політичний притулок». Підкреслюємо, що Чеська Республіка не надає «політичного притулку», але згідно зі своїми міжнародними зобов’язаннями, які випливають, наприклад, з Конвенції про статус біженців (1951) та згідно з законом ЧР № 325/1999 «Про притулок» надає біженцям міжнародну охорону, між іншим також у формі «притулку». Особи, які подають заяву на надання притулку, можуть мати різні причини, не обов’язково лише політичного характеру, ці особи не завжди є політично активними. Заяви завжди розглядаються індивідуально".
Хочеться висловити окрему особисту подяку посольству за цей текст (попри те, що низка Інтернет-ЗМІ негайно зробили з нього чергові прибацані заголовки). Протягом, щонайменше, останніх років двох, доводилося (у різних ролях) із регулярністю, гідною кращого застосування, відповідати на питання стосовно "політичного притулку" - в Україні чи інших країнах. Поміж іншими, були й питання - чи такій-і-такій особі надали саме політичний притулок, чи інший? Чому тому чи іншому "не-політику" надали притулок (раз він "політичний")? І т.п. Ну, а про коментарі власне чиновників на кшталт "такий-то не був політиком - не бачу, чому йому дали політичний притулок" і казати немає чого. Тяжко якось сприймається, що притулок, у юридичному розумінні, не поділяється на "політичний", "релігійний" чи якийсь інший. Твердження, що у тій чи іншій країні практикуються переслідування за ознаками раси, етнічності, віросповідання, політичних поглядів, належності до певної соціальної групи - може бути політичною заявою. Але сам притулок від того "політичним" не стає.
Хоча - чому дивуватися. Оно вже скільки років говорять про те, що злочинцем людину може визнати лише суд. І що? Заарештованого за, нехай жахливим, але лише звинуваченням - вже у заголовку новини ідентифікують як "вбивцю людей". Хоча і зміст повідомлення, і бодай загальне розуміння певних "особливостей" функціонування слідчої системи у нашій країні мав би робити все не таким однозначним... |
|
|
| Галя Кожевникова - не в этом мире. |
[Мар. 6, 2011|02:51 am] |
Сегодня (точнее, уже вчера), 5 марта 2011 года в Москве скончалась одна из основателей и руководителей Центра "Сова" Галина Кожевникова.
http://hro.org/node/10459
http://www.polit.ru/institutes/2011/03/05/galya.html
Это - огромная утрата. Без Гали не было бы очень многого: такого, как сейчас, внимания к теме преступлений на почве ненависти; инструментария в работе относительно языка вражды на территории бывш. СССР; понимания того, что происходит в на крайне правом фланге российского - и не только - национализма, переходящем в нацистское подполье.
От себя могу сказать, что Галя была одновременно человеком очень "болеющим" своим - нашим - делом, и - умеющим держать необходимую для исследователя дистанцию, когда необходимо. Прекрасный аналитический ум сочетался с безошибочным чувством человеческого и бесчеловечного в нашем обществе. И - она была невероятно мужественным человеком: и речь не только об личном мужестве (а угрозы ей со стороны неонацистов были обычным явлением), но и о мужестве интеллектуальном.
Мы многим ей обязаны. Я лично, Галка, - очень тебе благодарен. |
|
|
| navigation |
| [ |
viewing |
| |
most recent entries |
] |
| [ |
go |
| |
earlier |
] |
| |
|
|
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif?v=92.2){kind=small}
gas_ton
