Скромне обаяніє інтеліґентності
Колись "Український тиждень" був мені симпатичним. Зараз таким не є. І це, на жаль, - почасти особисте. Мова не про "представника інвестора" п. Цуприка - я його особисто не знаю, і не прагну цього, та й не публічна він особа - а про п. Макарова.

За УТ давно помічали нездорові прояви важкого постколоніального синдрому. В усякому разі, від моменту відходу частини попередньої команди видання отримало чіткий курс. Найочевиднішим навіть для зашорених він став, коли було видрукувано надзвичайно компліментарне інтерв'ю з Тягнибоком. Назва і фото давали відчути, що в них журналісти чи більд таки відтягнулися - однак зміст був не гіршим, ніж якби його продукувала прес-служба самого головного соціал-націоналіста країни. Жодного гострого запитання, жодного неприємного для "лідера" формулювання. Видно, що все-як-було-треба.

Цікавіше - коментар пана Макарова у тому самому числі, - який позбавляє будь-яких ілюзій щодо орієнтації автора. Так, він засуджує Тягнибока - однак і виправдовує його ... за допомогою вокабуляра, позаздрити якому міг би сам Тягнибок. Це - про тягнибоківську партію: "Щойно з’яви­­ла­­ся сила, яка попри весь попередній негативний досвід зможе переконати виборця, що її руки не крастимуть, а покращуватимуть життя вже сьогодні, довірливий українець їй повірить, бо це як норма закладено в його культурну матрицю". "Культурну матрицю". "Закладено". Треба так розуміти, що не-крадіння закладене у "матрицю" саме українця (а не інших народів, боронь Боже). А що ще такого чудесного "закладено у культурну матрицю українця", пане Макаров?

Втім, позитивні приклади можна надибати не лише поміж українцями. "Коли генерал Піночет тільки задумав витягнути чилійців із патріархальної апатії з соціалістичним акцентом, він відкрив по всій країні мережу пунктів, де кожен охочий міг отримати лоточок із простеньким крамом: якась там галантерея, сигарети-запальнички. Звісно, ніхто не розраховував, що комерсанти-початківці геть усі розів’ються в потужних бізнесменів. Вони просто здобули шанс відчути смак самостійності та відповідальності". Генерал Піночет ще багато чого повідкривав, скажу Вам по секрету, пане Макаров. Аби чилійці - особливо оті, з "неправильними" ідеями - відчули смак свободи і відповідальності. І вони таки відчули. Коли це було видрукувано в УТ - я саме дочитав Наомі Кляйн "Доктрину шоку"; там дуже гарно змальовано процес "витягнення з апатії з соціалістичним акцентом" і його наслідки.

Я не згадую тут ефіру "Культурного фронту" з Костицьким і коментування місцями жахливих офіційних заходів з відзначення роковин Голодомору. Мене більше обходила доля УТ - в якого зараз, бодай щодо мене особисто, немає ніяких перспектив. І не лише через "лінію" чи "неупередженість" видання (хоча передусім через це), - а й через скандал довкола звільнення керівника профспілкового осередку (і реакції на нього). Врешті-решт, і через те, що є тексти п. Макарова, після яких важко сприймати деякі речі поблажливо чи всерйоз. Ні, навіть не про Піночета і "культурну матрицю" - інший; начебто-іронічна майже-стильна заказуха про автомобіль "Мерседес" названа абсолютно адекватно - "Чоловічий гормон прямого вприскування". Там багато реклами, "виточненості" в лапках, і нормальне сексистське завершення, яке особисто в мене викликало почуття огиди. Це - суб'єктивно. Однак чомусь після Тягнибока і Піночета, Костицького і розповідей про генофонд - текст про "Мерседес" і гормони анітрохи не здивував.

P.S. Вірте чи ні, - але, щойно написавши це, випадково побачив останню новину у стрічці на "Телекритиці":

Журналісти «Українського тижня» заявили, що за ними стежать

Мова - про відстежування всього, що йшло через комп'ютери співробітників редакції за допомогою програми-шпигуна.

Анатолію Бондаренку я повністю довіряю, тож і цій інформації - теж.

І чому я не здивований?

За тримання руки на пульсі дякую katria